Зрілість - не те, чим здається
мабуть найважче - бути Дорослим. тим, на кого ми мріяли перетворитися з дитинства, коли все буде можна і я буду нарешті займатися тим, чим я хочу. ніхто мені нічого не заборонить і не вкаже, бо я вже тоді дорослий, тобто ДОРОСЛИЙ це Я.
ага. і як часто ми себе такими відчуваємо? зараз, коли вік і "статус" дозволяють.
я часто помічаю як ми "намагаємось бути" дорослими, вдаючи що "я все можу", "мені не важливо те що вам", "мені не боляче", "мені плювати я проживу без цього". цікавий в нас образ дорослого, правда?
якийсь "непробиваємий". і по-чесному, то НЕЖИВИЙ.
якщо чесно, це постарівші заморожені діти більше, ніж визрівші дорослі люди. і нас - багато.
Дорослість в здоровому сенсі не передбачає нечутливості, безстрашності і всенаплювального ставлення.
Дорослість - це чесність. можливість визнати свої обмеження і заявити про це - замість підтримувати образ всеідеальності і пріти під ним.
-це вразливість. чутливість, обовязкова чутливість до змін: людей, справ, ідей, себе. коли в кожній новій ситуації я можу реагувати по-новому (хоча б тому що вона змінилась і я помічаю це). я адекватний тоді - тому, що (насправді) відбувається.
- це, певно, сміливість. не відповідати очікуванням але пред'являти себе, і не пред'являти, коли я не готовий (див. чесність). сміливість пробувати нове і чутливість, коли треба зупинитися, щоб не "хапнути" того, що я не можу пережити.
_ це здатність переживати почуття. не "відчувати" а саме переживати, як процес, як "жувати", довго, тривало, лишатися в певному почутті (любові/сорому/відчаю/ страху), усвідомлювати це і продовжувати переживати. власне це - єдиний спосіб щось пережити. лишатися в переживанні не зіскочуюючи на "все буде добре". і зіскочити, коли я вже не можу зараз більше це переживати (чутливість, чесність).
о, тоді нас чекає масса відкриттів, до яких можуть зовсім не бути готові наші близькі і не близькі люди.
виявляється, ми не завжди впевнені у своїх почуттях до партнера, а іноді переживаємо холод і байдужість і бажання спати на окремому дивані. при цьому обираємо його всеодно. і це - нормально.
виявляється, я відчуваю різні почуття до своїх батьків, і це не вдячність, а бажання вбити іноді, а іноді - не можу пробачити і не пробачаю. не беру слухавку коли не хочу і не винюсь, бо маю право. і іноді маю сміливість їм про це сказати.
це горящі очі на нову ідею, і мені не соромно нею ділитися з запалом і шукати очима однодумців відкрито переживати жаль, якщо їх не знайшлося.
мене не вбиваюсь думки, ядючі, сусідки з під'їзду, мені лише прикро або я злюсь. бо я достатньо опираюсь на себе щоб не зруйнуватись від інших.
я маю право бути і жити незалежно від будь-чийого бажання, судження. навіть мого власного.
я є. неідельний чоловік/ жінка, що прокидається зранку і не знає, яким виявиться цей день.
страшно і інтригуюче водночас.
я помічаю більше. я реагую по-різному. я буваю іншим. це не всім підходить, і так і має бути.
мені все ще цікаво. чим далі тим більше. що ще є в моєму житті. що ще я зможу побачити відкривши Очі.
